Так звучала церковнослов'янська мова в Україні перед Переяславською радою 1654 року.
Так правили не тільки на Буковині, Галичині, Волині та Закарпатті, а й по всій Наддніпрянщині, тільки що на східних теренах України ця природня для українців вимова не пережила трьох століть, а збереглась переважно в західних землях.
Третю піснь Пасхального канону із Тріоді 1642 року виконує регент з Буковини Степан Стрільчук.
Власне, це і є київський ізвод церковнослов'янської мови, головною особивістю якого є тверда вимова, притаманна й сучасній українській мові.